Позакласна робота

Провісник долі України

Сценарій  Шевченківського свята

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його « Кобзарем », піснями та висловами про нього.

   

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик     Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати           Так, синочку, правда.

Хлопчик     А чому так багато зірок на небі?

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик     Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати  Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик     Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати           Старайся, мій хлопчику.

Хор співає пісню « Зоре моя, вечірняя...»

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Ведучий      Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, хто перечитає « Кобзаря », не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

Ведуча   Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.

Ведучий          Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії? СЛОВОМ!

Ведуча   Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди – нероби.

Ведучий          Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту  і наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно і морально.

Ведуча   Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.

Ведучий          Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 195 років минуло від того дня, коли українка – кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Кобзареве слово!

Хлопчик         Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. в  сім’ї кріпака. Батько Григорій Іванович родом з козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.

Дівчинка        Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою і люблячою. Померла рано, залишивши сиротами шестеро дітей, Тарасові тоді було 9 років.

Читець ( вірш « Не називаю її раєм...» )

                       

Дівчинка        Тепло материнського серця, вся розкіш материнських почуттів, - про все це переповість Тарас у віршах, баладах, поемах.

                        І виріс він, і кобзу взяв,

                        І струн її торкнувсь рукою –

                        І пісня дивна полилась,

                        Повита вічною журбою.

Хлопчик         Залишившись без батька й матері, малий Тарас став школярем – попихачем у дяка. І хоча забаганки п’яного дяка треба було виконувати з рабською покірністю, обдарований від природи малий Тарас за два роки пройшов Граматику, Часословець і Псалтир.                  

                        Давно те діялось. Ще в школі

                        Таки в учителя – дяка

                        Гарненько вкраду п’ятака –

                        Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

Ведуча        Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

Інсценізація вірша ''Мені тринадцятий минало"

Оксана           Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, ще й ,кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас  Еге ж, малярем.

Оксана І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас     Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.   Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.

Оксана           Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть! Жени їх до води!

Оксана і Тарас вибігають.

Хор виконує « Така її доля »

Читець читає поезію « І золотої й дорогої…»

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки.Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Ведучий          Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе   знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стопи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати. Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.

Ведуча   Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Але важке було то навчання. Дяки-вчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно, але не малювати. Так сталося , що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.

Ведучий          «... Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком ...», - так писав Шевченко братові з Петербурга. Тут сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп. У Петербурзі пан Енгельгардт дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Шевченка був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську підготовку.

Ведуча   Вирішальне значення для Шевченка мала зустріч з Сошенком, на той час учнем Академії мистецтв, який перший спостеріг талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка  з неволі.

     

              

Ведучий          Українські та російські діячі мистецтва і літератури – Є. Гребінка, В. Жуковський, Карл Брюллов, О. Венеціанов – викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв. Це сталося 25 квітня 1838 року.

Хор виконує пісню « Думи мої, думи мої »

Ведуча   Спливав третій рік, осяяний сонцем свободи. Як художник, Тарас Шевченко нагороджений трьома срібними медалями Академії мистецтв. Вперше прийшла до нього слава і як поета: тут у Петербурзі явився світові найперший

« Кобзар ». Але разом із третім спливав одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною. А вона, змучена і розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.

     

                        На самоті й поміж людей,

                        Щомиті чую рідну землю,

                        Не все, що грішне і святе,

                        Довірив я перу і пензлю.

  

Ведучий                   Шевченко – вартовий памяті народної. Традицію патріотичного ставлення до пам’яті національної історії ми ведемо від  Тараса.

 « Геній Шевченка широко розпускає крила і ударяє з великою силою в різні струни ,» - писав про період «трьох літ» І. Франко.

    

      Читець читає « І мертвим, і живим і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє »

І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,—
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,

Ведуча   Шевченко – художник не полишав надії побувати в Італії, аби краще оволодіти секретами малярства. Але невдовзі не тільки Італія, а й сама Україна залишилася мрією.

Ведучий          Навесні 1847 р. за участь в Кирило – Мефодіївському братстві Шевченка заарештували і відправили до Петербурга. При арешті вилучили поему « Сон », за яку звинувачено Кобзаря в політичному злочинстві і жорстоко покарано.

Ведуча   « Художника Шевченка за написання обурливих і зухвалих віршів віддати в рядові в Оренбурзький окремий корпус з правом на вислугу, зобовязавши начальство вести найсуворіший нагляд.» Тут же цар власноручно дописав : « Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Ведучий          У Петербурзі, чекаючи вироку, написав поет 14 поезій, які потім оформить у цикл « В казематі ».

Читець читає « Садок вишневий коло хати...»

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зірочка встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Ведучий          Важким докором лягають на душу Тарасові слова, якими він гнівно картав тих, що вірили, і , на сором, вірять в офіційну версію про те, що був єдиний російський народ, а українці та білоруси – це ті ж росіяни, тільки зіпсуті польським впливом.

Ведуча   Муза зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. Щасливий з цього Шевченко звертається до Пресвятої Богородиці.

                        ...Ридаю,

                        Молю,ридаючи:пошли

                        Подай душі убогій силу,

                        Щоб огненно заговорила,

                        Щоб словом пламенем взялось,

                        Те слово Боже і кадило,

                        Кадило істини.

Ведучий          Свічка його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сімї, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець.

      У німій холодній майстерні, в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. Було це 10 березня 1861 р.  Але залишився його заповіт – мрії тобі, нам, українському народові.

Хор виконує « Заповіт ».

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Не злим тихим словом.

Ведуча   Багато чого змінилося з часу Шевченкового, та, на жаль, не тільки на краще. Державне дикунство й сьогодні довело до того, що могили знищують, пам’ятники культури руйнують.

Ведучий          Не прийнято в ювілейні дні говорити  про погане. Але чи був би радий Шевченко, коли б його вірші хвалили, та не виносили на осуд наші біди. Напевно, що ні. Від Кобзаря нам треба взяти масштабний підхід до історичноі спадщини. Бо ж поставив поет « на сторожі » коло нас слово. І треба його берегти :

                        Прочитайте знову

                        Тую славу. Та читайте

                        Од слова до слова,

                        Не минайте ані титли, ніже тії  коми-

                        Все розберіть...

     

Тож виконаймо і цей заповіт Шевченка.

Хор виконує пісню « Реве та стогне Дніпр широкий ...» .

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

Ведуча   І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.

Уже достигли полуниці

Росу вечірню трави п’ють,

І в ароматі медуниці

Хрущі шевченківські гудуть.

Нема співця, о ні, він з нами,

Його пісні, його любов,

Його це місяць над садами

У сяйві тихому зійшов.

І все здається, я клянуся,

Крізь сяйво місячне бліде

До мене рідний добровусий

Тарас Григорович іде…

Звучить « Молитва » Д. Павличка.

      Отче наш, Тарасе всемогущий,

      Що створив нас генієм своїм,

      На моїй землі, як правда, сущий,

      Бющий у неправду, наче грім.

      Ти, як небо, став широкоплечо

      Над літами, що упали в грузь;

      Віку двадцять першого предтечо,

      Я до тебе одного молюсь.

      Дай нам силу ідолів знімати,

      З пєдесталів чорної олжі,

      Бурити казарми й каземати,

      Де виймають душу із душі.

      Не введи у спокушення слави,

      Вкинь за те у хижу ненависть,

      Мудрості і знамено криваве

      Дай нам не соромлячись носить.

      Поклади нам зорі на зіниці-

      Променем туди,де непроглядь.

      Хай підносять очі люди ниці,

      Хай в незрячих більма погорять.

      Мислям нашим дай ясне поліття,

      А поетам- спину,що не гнесь.

      Дай нам память на тисячоліття,

      Непокору і любов на днесь.

      І не одпусти нам ні на йоту

      Борг, забутий в клекотах забав,

      Сплатимо його із крові й поту.

      Тільки од лукавства нас позбав.

      Да святиться слово блискавиця,

      Що несе у вічну далечінь

      Нашу думу й пісню. Де святиться

      Між народами твоє імя.

      Амінь.

Всі учасники запалюють свічку, ставлять квіти до погруддя Шевченка




9 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

                                          СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ

Мета:  розвивати творчі здібності, естетичні смаки, культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання поезій, мовлення  учнів; сприяти формуванню високоморальної, духовної, толерантної особистості; виховувати повагу до рідної мови, рідної землі, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Обладнання: святково прибрана зала, крилаті вислови про мову; мультимедійна презентація «Свято рідної мови 1», відео «Пісня «Благослови»,  плакат « Скорботний календар української мови»

(За можливості -макет української хати, біля якої пліт з глечиками та соняш­никами, на стінах вишиті рушники)

Перебіг заходу

Перегляд слайдів (музика) – «Свято рідної мови 1» (презентація триває 13 хв.)

1-й ведучий. 9 листопада - День української писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його запроваджено  1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. 

2-й ведучий.   У листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови". У ньому сказано, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено День української писемності та мови. Свято відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця

1-й учень

Земля моя, найкраща і єдина!

 Я спів твій серденьком своїм ловлю!

Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю!

2-й учень

Мій край чудовий — Україна!

    Тут народились ти і я.

    Тут над ставком верба й калина,

3-й учень

    Чарівна пісня солов'я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

 Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль ведуть дороги в світ.

4-й учень

А найдорожча рідна мова —

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова,

Чумацький Шлях кудись зорить.

5-й учень

Усе найкраще і єдине,

І радощі усі, й жалі...

Мій рідний краю, Україно

найкраще місце на землі!

1-й учень

Всіх нас єднає рідна мова,

 Всіх, хто живе у цім краю.

 Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п'ю.

2-й учень

Бо наша рідна мова-мати,

Снагу і силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

 Поки в нас рідна мова є!

3-й учень

І як гуртом, не поодинці,

Почнемо в світ її нести,

То й доти будем — українці

Поміж народів сміло йти!

4-й учень

А знехтуємо рідне слово —

 Земля цього нам не простить,

То ж сяй над світом, рідна мово!

тобі в віках судилось жить!

5-й учень

Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом не мовчи!

Зупинити презентацію

1-й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

2-й ведучий. _______________Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні.  Маємо державну мову – красиву і багату, мелодійну  і щиру,  як і душа нашого народу.

2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

1-й ведучий. І коли зараз дехто із нас, маючи українське коріння, говорить, що його рідна мова – російська , він глибоко помиляється. Корінь слова рідна – рід, а роди наші здебільшого давні, славні, козацькі, а значить і мова наша рідна – це мова, якою розмовляли наші діди, прадіди, прапрадіди. Тож не треба себе збіднювати такими заявами.

2-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури.

1-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

1-й ведучий    _____________           А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці намагалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу, бо  здавна існує думка, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ. 

2-й ведучий.  Свого часу відомий український поет Д.Павличко так сказав про важливість мови для народу: « Народ, який би не був він багатий матеріально, втрачаючи мову й пісню свою, стає подібним до домашньої птиці, яка має крила тільки для того, щоб накривати ними тулуб і давати з них піря для подушок та перин».

1-й ведучий.. Так. Багато було зроблено, щоб знищити нашу гідність і славу. 270 років поспіль намагалися тиснути на українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

Продовження  перегляду слайдів - «Свято рідної мови 1»

Плакат « Скорботний календар української мови»

На сцені 8 дівчат в укр. вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови ( напис дати у формі листка календаря), після чого повертається і йде в глибину сцени .

1.    1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

2.    1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

3.    1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

4.    1884 р. – закрито всі українські театри.

5.    1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , “могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи”.

6.    1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов”язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

7.    1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

8.    1989 р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

1-й ведучий. __________ Як ти гадаєш,  чи маємо ми зараз відгомін від цих сумних дат?

2-й ведучий.  Так, гадаю, що ці дати дійсно стали вагомою причиною нашого нехтування рідною мовою. На жаль, соціальне опитування сучасних громадян України показало, що тільки 31, 8 % пишаються українською мовою.  Проте все ж 56,6% вважають, що кожен громадянин України, незалежно від національності, повинен володіти українською мовою. Є й незгодні з цією думкою, їх 38,2% - на мій погляд,  теж багато.

1-й ведучий. Дійсно зараз ніби і утисків мови немає, але  є  велика кількість українців які й  досі не розуміють, для чого їм вивчати рідну мову, не розуміють, що людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості.
 І тоді виходить, що така людина і не українець, а якийсь хохол чи малорос чи як зараз на сході говорять новорос.

2-й ведучий. Я згадала, що ось про таких хохлів і малоросів гарно пише свої гуморески Павло Глазовий. Давайте послухаємо  і можливо хтось із нас побачить в героях цих гуморесок самих себе.

1-й ведучий. Так. І зробить певні висновки.

Учні  читають гуморески

Турок

Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Костюм справив елегантний,

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову,

Як спитати по-турецьки,

Почім у них шуби,

Де купити мило й пасту,

Яка чистить зуби.

Голова гуде у нього

Від отих уроків.

Він, до речі, на Вкраїні

Живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн,

Аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

  У ТРАМВАЇ

У трамваї повно.

- Что ви за народ?

Впереді слободно, проході вперод!

Ти чево, чувішка, прьося на носок?

Опупєла, что лі? В головє пєсок?

Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.

Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.

Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!

Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

Я же тібя спрашую русcким язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.

А у нього мова, чуєте, яка?

І, либонь, гадає лобуряка той,

Що російську знає, як той Лев Толстой.

 КРАСОТУЛЬКИ

           У крамницях, у пивницях -
           Дуськи, Муськи, Люськи.
           Ти до них - по-українськи,
           А вони - по-руськи.
           Станеш глянеш: мамо рідна,
           Господи мій, Боже!
           Наяложене, патлате,
           На чортяку схоже,
           Стан свинячий, погляд вовчий
           І усмішка кінська...
           Нащо таким красотулькам
           Мова українська?

КУХЛИК

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші - не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: - Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця:

- Што? Чєво?

Я нє понімаю.

- Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

- Да какой же кухлік здєсь,

Єслі ето - кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови:

- На Вкраїні живете

Й не знаєте мови…

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

- У мєня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє - мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо біда якраз така

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.

1-й ведучий.  Отож, давайте пишатися тим, що ми все  ж українці, що маємо славну історію і багату мову. Згадайте, скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна дібрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

2-й ведучий А я пропоную подивитись сценку, яка,  можливо, змінить чийсь погляд на українську мову і нарешті зрозуміє, що ця мова має   беззаперечне право на існування.

На сцені в уявному купе  вагона їдуть англієць, німець, італієць й українець і ведуть між собою розмову.

Автор. Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів.- Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць

Англієць. - Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу

 англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона,

 Дікенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

Німець. Ні в якому разі.  Німецька мова – це мова двох  великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць. Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській  мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,  Лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській  мові належить бути провідною у світі.

Українець (довго думав і нарешті промовив). Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Шевченка, Лесі Українки, Філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. На нашій мові звучить понад триста тисяч народних пісень, тобто більше, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. А  могли б ви своїми словами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однієї літери?

Усі. - Ні. ні, ні! Це ж неможливо.

Українець. Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. (До німця). Назвіть якусь літеру

Німець. Нехай буде літера «П»

Українець. Добре. Оповідання буде називатися «Перший поцілунок»

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне  повідомлення:

 “Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові  приймакувати!

Як варіант:

САМІТНИЙ САД

Сонно сипляться сніжинки,

 Струмінь стомлено сичить.

 Стихли струни, стихли співи,

 Срібні співи серенад

 Сріблом стеляться сніжинки

 Спить самітній сонний сад…

 Сипле, стелить сад самітній

 Сірий смуток – срібний сніг,

 Сумно стогне сонний струмінь

 Серце слуха скорбний сміх

 Серед саду страх сіріє.

 Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.

Автор. В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата  українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Пісня про Україну у виконанні учнів (Катя Бужинська. Україна – це ми)

1-й ведучий.  У наш прагматичний час багато чого можна віддати або продати, але тільки не мову! Нема в світі такої ціни, яка виправдала б цю зраду. Як написала  видатна наша сучасниця Ліна Костенко:  «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».  Зрадити рідну мову – рівносильне зраді своїх батька й матері, рідних дітей та рідної землі.

Читає учениця

Коли забув ти рідну мову -
яка б та мова не була -
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,,
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, непомнящий родства.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об’ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір’ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову,
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ - напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва…
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!
Дмитро БІЛОУС.

1-й ведучий. Мені здається, що ці дивовижні рядки Дмитра Білоуса, нікого на світі не залишать байдужими, адже дістають до самого серця, викрешують сльозу навіть не в українця за походженням.

2-й ведучий. А я знаю одного поета ­– Василя Діденка – нашого земляка, родом з м. Гуляй-поле  Запорізької обл., який теж ніколи не був байдужим до становища української мови у нашій державі.

У нього є теж гарний вірш, присвячений мові.

Читає учень

В.Діденко

Рідній мові

(Я не останній з могікан)

Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син Великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я – син великого народу!

1-й ведучий. Так, дійсно Україна багата на гідних своїх дочок і синів і в минулому, і в сучасності, для яких слово патріотизм, святісь усього рідного, своєї землі  – це не пусті звуки, це справжнє життя, яке й визначає майбутнє нашої країни. Пропоную послухати вірш  нашої сучасниці, поетки з Кременчука Полтавської обл., який було написано зовсім нещодавно –  7.04.2014

Читає учениця.

Українцям

Мені здається, що я сплю:

Відкрию очі, та нічого…

Нічого зовсім не збагну,

І ще нестерпніше від того.

Кругом я чую про війну,

Про наступ, бійки і протести.

Допоки сили є, мовчу,

Та чи на довго стане честі?

Бо совість мучить, як сиджу

І мовчки я спостерігаю,

Як рветься Ненька на шматки,

А я, немов, не помічаю.

Ми всі за мир, не хочем крові,

Та скільки ж можна це терпіть?

І, хоч-не-хоч, затягує поволі

В безодню нищівний конфлікт.

Пробач мені, о Боже милий,

За те, що прагну боротьби,

Аби народ наш був єдиний,

А діти не пізнали жах війни.

Ми не раби - ми ВІЛЬНІ люди,

Ми не кати – ми хочем МИРНО жить.

Ми не вбиватимем братів-сусідів,

Ми лиш прогонимо з домівок ворогів.

Ми МУЖНІ люди, СИЛЬНІ й НЕЗАЛЕЖНІ,

Ми ДОБРІ і ВІДКРИТІ всім,

А той, хто робить з нас фашистів,

Мастак хороший серед брехунів.

Я знаю, важко все міняти

І страшно зустрічати щось нове,

Та руки ми не можемо складати,

Ми будем РАЗОМ і Вкраїна розцвіте.

 За наявності часу можна подивитися відео  (Алла Івашина « Благослови» -3 хв.)

Ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Українська мова в нашій державі стане престижною, коли ми не будемо її соромитися, коли врешті навчимося говорити правильно і красиво, а не суржиком, бо грамотно володіти державною мовою – обов’язок справжніх українців, які вболівають за державу. Кажуть, скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Я погоджуюся, можна вивчати інші мови, але говорити в себе на Батьківщині треба рідною мовою.

1-й ведучий. (показує літеру І) Хай це, можливо, і не найсуттєвіше, але ми покликані захищати своїми долонями крихітну свічечку літери “і”.

2-й ведучий. (показує літеруЄ) А також оберігати місячний серпик букви “є”, що зрізаний з неба разом з ниточкою. Кажуть, що мова наша солов”їна. На земній кулі існує близько трьох тисяч мов. І серед усього цього розмаїття наша українська мова по своїй красі, по милозвучності займає друге місце після італійської. Але затямте собі, що колись можуть настати і такі часи, коли нашої мови не буде пам”ятати навіть і найменший соловейко. Тому не можна покладатися тільки на солов”їв.

Ведуча: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Всі учні разом співають Пісню К.Бужинської «Як у на на Україні»

Тече річка-невеличка,

Через гори, через гай.

Рано вранці небо кличе,

Вставай сонце - вставай.

Розбуди усе навколо,

Хай почує рідний край.

Пісню гарну, серцю милу,

Добрим людям співай.

Як у нас на Україні -

Всі лани квітучі,

Так у нас на Україні -

Люди всі співучі.

Хай же щастя буде довгим

І пісень багато,

Бо без пісні в Україні

Не буває свята.

Як у нас на Україні -

Всі лани квітучі,

Так у нас на Україні -

Люди всі співучі.

Хай же щастя буде довгим

І пісень багато,

Бо без пісні в Україні

Не буває свята.

Тече річка в синє море,

Прокладає собі путь.

І малі струмки прозорі,

Сивині все отдають.

По землі вода гуляє,

Напуває рідний край.

Все довкола оживає,

Співай земле, співай.

Як у нас на Україні -

Всі лани квітучі,

Так у нас на Україні -

Люди всі співучі.

Хай же щастя буде довгим

І пісень багато,

Бо без пісні в Україні

Не буває свята.

Як у нас на Україні -

Всі лани квітучі,

Так у нас на Україні -

Люди всі співучи.

Хай же щастя буде довгим

І пісень багато,

Бо без пісні в Україні

Не буває свята.